Інтерактивний фільм чи відеогра: де межа

Суперечка «це кіно чи гра» виникає щоразу, коли твір із живим відео пропонує глядачу впливати на події. На r/fmv обговорюють, чи вважати інтерактивні шоу Netflix на кшталт Bandersnatch FMV, на r/truegaming шукають лінію між фільмами та іграми — і кожна гілка тягне власну рамку: хтось міряє за технологією, хтось за платформою, хтось за маркетинговим лейблом «interactive movie».

Проблема не в тому, що учасники помиляються, а в тому, що під «межею» кожен розуміє різне: хтось — носій, хтось — наявність вибору, хтось — наскільки багато треба «робити руками». Без спільної рамки дискусія циклічно повторюється з кожним новим релізом — від FMV-ігор 1990-х до стримінгових фільмів і сучасної FMV-хвилі. Нижче — рамка з трьох критеріїв, яку я використовую у власних роботах; базові визначення наведені в опорній статті про інтерактивне кіно.

Досвід: глядач чи гравець

Основний критерій — у моїй магістерській роботі «Інтерактивне кіно: історія, типологія, художні прийоми» межу проведено за досвідом реципієнта. Глядач перебуває в позиції присутності: світ розгортається перед ним, а його рішення вбудовані в плин показу так, що перегляд може лишитися пасивним. Гравець — у позиції виконання: твір вимагає навички, помилка карається, дії формують результат безпосередньо. Інтерактивний фільм у моєму визначенні допускає пасивне дослідження сюжету; гра без дій гравця просто не рухається.

Механіка: вибір, QTE, дослідження, навичка

Наявність вибору — не критерій: меню DVD і пульт телевізора теж дають вибір, але кіно від цього не стає грою. Важливий тип механіки. Розгалуження (вибір гілки) — найближча до кіна інтерактивність. QTE і швидкі дії — межовий випадок: вони вже вимагають навички. Дослідження (пошук по архіву кліпів, огляд кадру) — робота уваги, а не рефлексів. Повноцінні ігрові системи — рух, ресурси, бойові чи платформні випробування — ознака гри незалежно від того, скільки відео в ній знято.

Пріоритет: наратив і кіномова vs геймплей

Третій критерій — чим жертвує твір у конфлікті. Якщо заради ритму монтажу і цілісності кадру дизайн обрізає свободу дії — твір тримається за кіномову. Якщо кадр і ритм підлаштовуються під зручність керування — перед нами гра з прагненнями до кіно. У моделі аналізу інтерактивного кіно це відповідає шару взаємозв’язків між інтерактивними, аудіовізуальними та драматургічними елементами: аналіз фіксує, який елемент веде, а який підлаштовується.

Чотири часто обговорювані твори плюс мій прототип — на шкалі від кіна до гри:

Bandersnatch — кіно з розгалуженням

Black Mirror: Bandersnatch (Netflix, 2018) — інтерактивний фільм у чистому вигляді. Носій — відеофайл на стримінгу, взаємодія — вибір гілки пультом чи на екрані, навичка не потрібна, «програти» його неможливо: помилкового результату немає, є лише різні гілки та фінали. Саме тому маркетинг «interactive movie» тут збігається з формою.

Late Shift — гібрид, ближчий до кіна

Late Shift (2016) — FMV-твердь із живими акторами, знята з розгалуженим сценарієм і швидкими рішеннями в реальному часі; проєкт також показували в кінозалах, де за сюжет голосував зал — прямий спадкоємець Kinoautomat. Проте помилка тут карається смертю героя і відкатом, а проходження заохочує перепроходження — це вже ігрова поведінка. За моєю рамкою — гібрид, зміщений до кіна.

Detroit: Become Human — гра

Detroit: Become Human (Quantic Dream, PS4, 2018) часто називають «інтерактивним кіно» — і це найповчальніший випадок: назва фіксує кіномову (постановка, монтаж, гра камери), а не форму. Механіки тут повноцінні: дослідження сцен, швидкі дії, розгалуження потоків подій, статуси персонажів. Це гра — конкретніше, game-film: окрема доповідь про game-films обґрунтовує, чому такі твори варто аналізувати на власних формальних умовах, а не як «провальне кіно».

Her Story та Immortality — гібриди-дослідження

Her Story (2015) і Immortality (2022) Сема Барлоу будують оповідання з архіву живих відеокадрів. Навичка зведена до пошуку й уважного перегляду — глядач сам «монтажує» фільм із фрагментів, і саме в цьому інтерактивність. У типології з моєї статті про інтерактивне кіно на DVD такі структури ближче до середовищних: твір — база даних, а порядок перегляду обирає учасник.

Висновок із аналізу жанрової специфіки: інтерактивне кіно — не жанр і не бінарна категорія «кіно або гра», а спектр гібридних форм. Позиція на шкалі визначається трьома критеріями вище:

Кіно → розгалужений фільм (Bandersnatch) → FMV-гібрид (Late Shift, FMV-01) → гібрид-дослідження (Her Story) → game-film (Detroit) → відеогра.

Шкала корисніша за бінарність: вона пояснює, чому суперечки про «справжню природу» одного твору не сходяться — учасники просто вказують на різні точки спектра. У моєму FMV-прототипі FMV-01 позиція свідома: відео-катсцени плюс хотспоти на стілзах — гібрид, у якому кіномова веде, а механіка слугує ритму участі.