Kinoautomat (1967): перший інтерактивний фільм

Фільм-всередині-системи — коротка чорна комедія. Петр Новак, звичайний мешканець празької панельної квартири, відчиняє двері сусідці — і показ починається з флеш-форварду: його квартира в вогні, і пан Новак вважає, що це через нього. Далі — низка флешбеків, які пояснюють, як він до цього дійшов, і на кожній розвилці зал вирішує, що він робитиме: чи впустить сусідку, чи бреше дружині, чи втече й залишиться.

Кастинг був частиною задуму: Мирослав Горнічек — комік, знайомий чеській публіці — грав і пана Новака на екрані, і модератора на сцені. На монреальській прем’єрі він вимовляв англійські зв’язки фонетично: patter модератора («You have made an excellent choice») був написаний так само заздалегідь, як і сам фільм.

Кожне зі 127 місць мало пульт із зеленою й червоною кнопками. Фільм завмирав на стоп-кадрі; модератор представляв дві сцени-кандидати; зал голосував; підсумок спалахував по периметру екрана, місце за місцем; і кіномеханік перемикав шторку між двома синхронізованими 35-мм проєкторами, в кожному з яких була заправлена своя версія плівки. Обрана сцена йшла, і фільм рухався до наступної зупинки. У цьому сенсі Kinoautomat був автоматом буквально — «Kino-automat» із назви — торговий автомат сюжетних поворотів, а вся його інфраструктура була живим театром: модератор, зал, кіномеханік.

Сценографію чехословацького павільйону робив Йозеф Свобода — сценограф Laterna Magika, експериментального мультимедійного театру Чехословаччини. Kinoautomat був цією традицією, спроєктованою в кіно: не нова технологія камери, а архітектура участі навколо звичайної 35-мм копії.

Те, що забувають найчастіше: голосування ледь змінювало історію. Сценарій був написаний так, що обидві сцени кожної розвилки поверталися до того самого наступного розділу — загалом існувало лише 19 окремих сцен, а не сотні, яких вимагало б справжнє дерево. Що б ні вирішив зал, рішення пана Новака накопичувалися до того самого фіналу: пожежі. Сатира цілила прямо в демократію — більшість вирішує, і нічого не змінюється, — і Чинчера не приховував, що пожежа і є повідомлення: влада глядача була справжня як досвід і порожня як причина.

У типології, яку я використовую на цьому сайті, Kinoautomat — вузлове розгалуження з жорсткою конвергенцією: розвилки витрачають драму, але хребет лишається один. Напруга між імерсією («текст як світ») і агентивністю («текст як гра»), яку Kinoautomat розіграв 1967-го, — це той самий диспут, що й досі іде в теорії інтерактивного кіна: я розбираю його в «Теоретичних підходах до вивчення інтерактивного кіно», а історичний розділ — у моїй магістерській роботі про історію, типологію й художні прийоми інтерактивного кіна.

У Монреалі павільйон став сенсацією — американська преса назвала його гарантованим хітом виставки, а Голлівуд прийшов із пропозиціями. Відповідь була короткою: концепція належала державі, і за комуністичного уряду підписувати було нічого. Система гастролювала — HemisFair у Сан-Антоніо 1968-го, Expo ’74 у Спокені, — а 1971–72 років Kinoautomat нарешті пішов удома, у празькому кіно Světozor, з аншлагами.

Потім він зник. 1972 року правляча партія заборонила фільм; Чинчера, як пригадувала його донька Алена Чинцерова, належав до «політично ненадійних» авторів, а глузування з ухвалення рішень було незручно тримати поруч. У 1990-х чеське телебачення коротко показувало фільм — дві котушки були рознесені по двох каналах, ČT1 і ČT2, тож перемикання каналів на кожній розвилці збирало власну версію. Вердикт Чинчери про те, чим закінчився той експеримент: «Вони почулися обдуреними. Я мав рацію. Це була повна катастрофа».

За півстоліття схема повернулася як мейнстримна форма. Black Mirror: Bandersnatch (2018) повернув розвилку в руки історії, але вже на стримінгу: зал став пультом, модератор — таймером, а питання конвергенції — шаблоном рецензій: кожен текст про Bandersnatch мусив пояснювати, чому його гілки «значать менше, ніж могли б». Той диспут — прямий спадкоємець 1967 року; я розбираю його в «Інтерактивному фільмі чи відеогрі: де межа». Те, що Kinoautomat уже знав, а Bandersnatch довелося вивчити знову: зрозумілий вибір і вибір, що має наслідки, — дві різні дизайнерські задачі, і згорнутий хребет часто єдиний, який можна собі дозволити. Уся родина структур між цими полюсами — в моєму гіді структур розгалуження, базові визначення — в опорній статті про інтерактивне кіно.

Офіційного стримінгу, на який можна вказати, немає. Перевірено таке: після відродження 2007 року вийшло DVD-видання — фільм відреставровано, заново записана робота модератора, є дубльовані мовні доріжки (англійська, німецька, італійська), — тож практичний шлях сьогодні — DVD або ретроспективний показ. Покази трапляються: після 40-ї річниці у празькому Světozorі (2007) фільм грав у National Film Theatre у Лондоні (2006), Tyneside Cinema у Ньюкаслі та Filmfest DC (2009), у Вільнюсі (2012) та Трнаві (2019). Слідкуйте за програмами кіноархівів і синематек — копія подорожує.