Late Shift: інтерактивний кримінальний фільм із кінотеатрів

Late Shift — це фільм, знятий живими акторами, у якому глядач постійно обирає, що робить головний герой. Метт Томпсон — студент, що працює на автостоянці в Лондоні: банда викрадає з гаража BMW i8, забирає самого Метта, і після «зламаної руки» одного з грабіжників його силоміць тягнуть у пограбування аукціонного дому — мети, порцелянова чашка сімʼї Чой, виставлена сталевим магнатом Семюелем Парром. Далі сюжет розгалужується: викрадення, погоня, обман, — але сетап завжди той самий.

Технологію CtrlMovie розробила однойменна студія, режисер і співавтор сценарію — Тобіас Вебер (у співавторстві з Майклом Р. Джонсоном), видавець — Wales Interactive, рушій — Unity. У головних ролях Джо Соербаттс (Метт) і Харука Абе (Мей-Лінг). Це не знятий на камеру візуальний роман і не серія катсцен між геймплеєм: уся картина — зняте виконання, а вибір — частина монтажу.

Вибір з’являється на екрані приблизно що хвилину, і в кінотеатрі у глядача близько трьох секунд, щоб тапнути варіант на телефоні. Фільм не зупиняється ні на секунду: сервер збирає голоси залу й одразу надсилає проєкційній системі наступний фрагмент. У домашній версії механіка та сама — таймер тікає, нічого не стає на паузу, і навіть «не обрати нічого» — це вибір: тайтлайн CtrlMovie каже «No decision is still an action».

Чому це важливо для режисури

Відсутність паузи — не фішка, а режисерська рамка. По-перше, вона знімає головну спокусу розгалуженого фільму — стоп-кадр із меню, який щоразу нагадує, що ти у програмі. По-друге, вона диктує економіку зйомки: кожна гілка має повертатися в спільний потік за секунди, тож сценарій тримається на вузлах сходження й очікувальних петлях, а не на дереві, що розлітається. І по-третє, вона міняє акторську задачу: виконавець грає безперервну сцену, а не «стоп-кадр перед вибором». Це та сама межа фільму і гри, яку я розбираю в окремій статті: тут інструмент вибору свідомо зроблений кінематографічним.

У кінотеатрі глядачі встановлювали застосунок для iOS/Android і підключалися до спеціальної Wi-Fi-мережі залу. Рішення з’являлося на екрані телефону, приблизно три секунди на тап; комп’ютер у залі збирав відповіді і перемикав наступний кліп на проєкторі. Телефон доводилося тримати розблокованим у руці весь показ — уже це деталь показує, наскільки формат живий. Британський прокат ішов у мережі Vue у березні 2017 року, а до того фільм їздив фестивалями Європи та Північної Америки.

Покази виходили за межі звичайного прокату. 16 жовтня 2017 року фільм показали в Paramount Pictures приблизно сотні керівників, студентів і стажистів: за репортом Deadline, віце-президент студії з нових медіа Том Гейз питав зал, чи платитимуть вони доплату за інтерактивну версію, скажімо, Paranormal Activity, — «піднялися майже всі руки». Продюсер Kino Industries через свій підрозділ CtrlMovie просував «кіно за логікою фільму» далі у студії. Техніки зізнавалися однією цифрою: 91 % залу проголосувало вбити старого. Зала, що діє як один персонаж — це продовження Kinoautomat 1967 року, тільки замість піднятих карток — застосунок.

Формула CtrlMovie — «1 Story · Countless Storylines · 7 Different Endings»: від одного початку сходинки відгалужуються і сходяться, завершуючись сьома різними фіналами. У фільмі приблизно 180 точок вибору, з них лише близько десятка — розвилки, що міняють хід сюжету; решта — фарба, тони, мікровибори. Deadline описує форму точніше за мене: на початку гілки вузькі, і лише в останні 40 % хронометражу розкриваються, як дельта ріки.

Я не пишу гайд, як отримати кожен фінал — це робота вікі, а не режисерського розбору. Важлива сама форма: раннє звуження пізнім розкриттям означає, що глядач довго несе ілюзію суцільного фільму, а справжні наслідки відкладені туди, де їм уже є з чим зіштовхнутися. Цю саму геометрію — вузлова структура, яка знову сходиться — описує гід зі структур розгалуження.

У Late Shift є все, чого не вистачало першому інтерактивному фільму. Kinoautomat (1967) дав залу голосування, але після кожного голосування повертався до заздалегідь записаного «канонічного» ходу — жарт про те, що глядацька влада ілюзорна. Late Shift ставить голосування на сервер, який монтує фільм у реальному часі: зала справді бачить результат свого вибору за секунди. А Брандашуг (2018) перенесе той самий механізм додому, на пульт стримінгу — і після закриття каталогу Netflix саме ігри на кшталт Late Shift лишаються місцем, де формат живий.

Тому для мене Late Shift — гранична точка на лінії кіно і гри. Він зроблений як фільм: знімальний майданчик, актори, монтажний ритм. Він працює як система: таймер, голосування, сім фіналів. Досвід глядача — не «фільм із перервами» і не «гра з відео», а суцільний показ, у який вмонтоване рішення. Детальний аналіз цього гибрида є в моїй статті про жанрову специфіку інтерактивного кіно.

Мій критерій — не носій, а досвід: чи можна програти. У Late Shift ризик є: неправильний тап призводить Метта до арешту, кулі чи зникнення фіналу, який ти хотів побачити. Але навичка, яку він питає, — швидка реакція в поставлених обставинах, а не майстерність. Це ставить його ближче до розгалуженого фільму, ніж до пригоди, — повний розбір критерію в «Інтерактивний фільм чи відеогра».

Домашня версія вийшла 18 квітня 2017 року на Windows, macOS, PlayStation 4 і Xbox One, 26 квітня 2018 — на Nintendo Switch; Steam-сторінка досі активна. Окремий застосунок для iOS і Android, за CtrlMovie, дозволяє приймати всі рішення самому — саме його варто радити тим, кому не подобається підкорятися волі залу. Перед покупкою звіряйте мови й регіон на сторінці магазину.