Abstract
Стаття досліджує специфіку віртуальної реальності як кінематографічного простору, фокусуючись на концепціях immersion та presence. Через аналіз теоретичних праць та емпіричних студій розглядаються унікальні афорданси VR-кіно та його обмеження порівняно з традиційним екранним досвідом.
1. Теоретичні засади: immersion vs presence
У дослідженнях віртуальної реальності існують дві ключові концепції, які часто використовуються як синоніми, але мають принципові відмінності. Immersion (іммерсія) — це об'єктивна властивість технології, її спроможність ізолювати користувача від фізичного оточення. Presence (присутність) — суб'єктивне відчуття "бути там", психологічний стан, що виникає в результаті успішної іммерсії.
Mel Slater, провідний дослідник у галузі VR, пропонує розрізняти place illusion (ілюзію місця) — відчуття перебування в іншому просторі, та plausibility illusion (ілюзію правдоподібності) — прийняття подій як реальних. Саме поєднання цих двох ілюзій створює повноцінний досвід presence.
2. Кінематографічні афорданси VR
Віртуальна реальність змінює базові параметри кінематографічного досвіду. 360-градусний огляд дає глядачеві свободу вибору точки зору, що суперечить традиційній режисерській практиці контролю уваги. Це створює нові можливості для оповідання, але й нові виклики для композиції кадру.
Масштаб простору в VR сприймається інакше, ніж на плоскому екрані. Глядач-аватар має відчуття власного тіла в віртуальному просторі, що впливає на сприйняття відстаней та пропорцій. Це відкриває можливості для нових типів кінематографічного виразу, заснованих на ембодименті.
Список використаних джерел
Slater, M. (2009). Place Illusion and Plausibility Can Lead to Realistic Behaviour in Immersive Virtual Environments. Philosophical Transactions of the Royal Society B, 364(1535), 3549-3557.
Murray, J. H. (2017). Hamlet on the Holodeck: The Future of Narrative in Cyberspace (Updated Edition). MIT Press.
Biocca, F., & Levy, M. R. (Eds.). (2013). Communication in the Age of Virtual Reality. Routledge.
